Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3 - Александр Афанасьев

Після сього Омелько з жінкою повечеряли, а бурсакові не дали, да й лягли спати. Ліг і бурсак, да не спиться йому: почув, що мужик з жінкою захропіли, тихесенько відсунув заслінку у печі, достав огню і вийшов з хати да й підложив той огонь під стріху; хата мужикова і загорілась, а бурсак відсунув віконечко да й кричить мужикові: «Дядюшка, а дядюшка! Встаньте да погляньте, що воно робиться!» — «А що там таке?» — кає Омелько. «Як що? Хіба ж ви не бачите, що чистота побігла на висоту. А ви, дядюшка, мерщій беріть благодать да йдіть хату заливать!»

№478 [469]

Йшов москаль чи в домовий одпуск, чи що, а його догоня конем Грицько з нашого села — чоловік усім знакомий, той, що у цвинтарі[470] в великий пост стоïть з каламаром[471] да проскури[472] підписує, бо був собі чоловік письменний. Його звали по батюшці Максимович. Ото він догнав москаля, а москалю захотілося під’ïхати, бо дуже утомився сердега. Москаль і гукнув[473] Грицьку: «Здоров, Хахол Максимович!» Грицько не розчухав[474], як його москаль назвав по йменню, а тільки почув, що по батюшці так улучив[475]; опинив[476] коня, глядить на москаля, потилицю чеше і сам сміється. «Што, — кає москаль, — аль не познал, што ли?» — «Ні», — кає Грицько. «Вот те на! Нешто забыл, как мы стояли в вашей деревне?» — «Да чи не Іван ви, господа служба?» — «Насилу вспомнил, Максимыч! А брат твой али сват, как бишь его — тот, што водочку тово...» — «Се Іван, да він мені дядько доводиться; нема вже його, господа служба!» — «Да где же он?» — «Вмер». — «Ой ли! А славный был мужик, царство небесное!» Москаль взяв да й перехрестивсь. «Да ви, бачу, усіх наших знаєте; сідайте лишень на віз я вас підвезу». Москалю тільки того і хотілось. Сів москаль на віз, да як переговорив усе, що було, а мовчки сидіти не хотілося, і кає Грицькові: «Максимыч! Давай, брат, рифмы говорить». — «Як се то рихми?» — «Да так, штоб было до ладу». — «А що ж, давай». — «Вот, например, как твоего деда звали?» — «Кузьмою». — «Я твоего Кузьму за бороду возьму». — «Ні, се не звичайно[477]; мій дід був чоловік всіми поважаємий, за що його за бороду брати?» — «Эх, брат, не знаешь ты дела! Ну, как твоего дядьку звали?» — «Хіба ж ти не знаєш, що Іван!» — «Твой дядько Иван большой болван». — «Бач, бісова служба, ще й лається! А як же тебе зовуть?» — «Леонтий». — «Е, коли Леонтій, то злізай з воза». — «Да эвто не рифма». — «Да що, хоть не рихма, а ти геть пішов з воза!»

№479 [478]

Ходив якійсь пан по охоті з лягавою собакою, зовсім як треба, а мужик ще до схід сонца встав да може де яку й десятину зорав[479] і сів собі снідати хліб да сало. Ото пан і підходе до нього і пита: «А що се ти робиш, чоловіче?» — «Снідаю, пане!» — «Снідаєш?» — «Еге!» — «А що ж ти снідаєш?» — «Що снідаю? Хліб да сало». — «Сало! Да і собака моя не буде ïсти сала, хоть брось ïй». Мужик і відрізав шматовик[480] сала і кинув собаці да й дивиться, що то з того буде, а пан щось не наше заказав собаці. Собака й дивиться на сало, а ïсти боïться. Мужик поглядує то на пана, то на собаку, а далі зкинув кучму, почухав[481] потилицю і кає: «От тепер же ж то я, пане, догадавсь, від чого вона не ïсть сала; бачу, що і вона єдиноï з вами породи».

№480 [482]

Приïхав якійсь пан у своє село; він десь в другім місці жив довго-довго, так що мужики не знали, що там за пан у ïх. Ото і приïхав да зараз виліз з карети і пішов до горниці, а його собака, чи вона мидялянська, чи або яка, з довгими ушима, зосталась у карети. Ото єдна жінка і кає свому чоловікові: «Чоловіче! Піду лишень я побачу, що там за пан такий!» — «Іди», — кає чоловік. Ото й пішла жінка на панський двор і баче, що стоïть карета. Вона зараз до неï дивиться; подивилась і пішла собі додому. Ото й пита ïï чоловік: «А що, жінка, чи бачила пана?» — «А як же!» — «А який же він?» — «Да який! Зовсім як наш барбос, тільки уши довші[483]».

№481 [484]

Побачив Пуд у паніï маленьку собачку на руках, да хорошу, да мохнату-премохнату, да й кає сам собі: «Що то за бісові глачане, чого вони не зроблять!»

№482 [485]

«Що то за скусні[486] німці — казав Нестур. — Бач, обіз’яну видумали!»

№483 [487]

«Чи еў ты баранкі з малаком?» — «Не, ня еў! А ты чи еў?» — «Нет, і я ня еў; а бацька відзеў, як пан еў у карчмы, кажіць — дужа сма́чны!»

№484 [488]

Старуха-мать ругала мальчишку, чтоб он не ходил на реку купаться: «Ну, курвин сын, смотри, коль утонешь, так и домой не ходи!»

№485 [489]

Раз зимою ехали по Волге-реке извозчики. Одна лошадь заартачилась и бросилась с дороги в сторону; извозчик тотчас погнался за нею и только хотел ударить кнутом, как она попала в майну[490] и пошла под лед со всем возом. «Ну, моли бога, что ушла, — закричал мужик, — а то я бы нахлестал тебе бока-то!»

№486 [491]

Поехал молодой мужик на промыслы, а жена пошла его провожать; прошла с версту и заплакала. «Не плачь, жена, я скоро приеду». — «Да разве я о том плачу? У меня ноги озябли!»

№487 [492]

Заприметил солдат, что у хохла в сенях висело под коньком пуда два свиного сала в мешке: прорыл ночью крышу, стал отвязывать мешок, да как-то осклизнулся и упал вместе с салом в сени. Хозяин услыхал шум и вышел с огнем: «Чого тоби треба?» — «Не надо ли тебе сала?» — спрашивает солдат. «Ни, у мене свого богацько!» — «Ну так потрудись, навали мне мешок на спину». Хохол навалил ему мешок на спину, и солдат ушел.

№488 [493]

Раз вошел хохол в церковь в шапке и стал впереди всех; другой увидал и толкнул его: «Что ты шапки не скидаешь?» Тот оглянулся: «А шо, хиба староста здись?»

№489 [494]

В одной слободе напроказил что-то дьячок. Собралась громада[495] и послала за ним десятского. «Пан дьячок, иды в громаду, — сказал десятский, — щось на тебе громада рыпить[496]!» — «Сейчас приду», — отвечал дьячок; захватил с собой кувшин с дегтем да кнач[497] и пошел в громаду. «Кто тут на меня рыпит?» — спрашивает дьячок. «Та хоть бы и мы!» — крикнул старшина. Дьячок мазнул его дегтем по губам — он замолчал. «Еще кто?» Все и замолчали.

№490 [498]

Прибили одного дурня ночью, и стали ему на другой день смеяться. «Ну, — говорит он, — молите бога, что ночь была светлая; а то я выкинул бы вам штуку!» — «Какую, скажи, пожалуй!» — «Я бы спрятался!»

№491 [499]

Трое прохожих пообедали на постоялом дворе и отправились в путь. «А что, ребята, ведь мы, кажется, дорого за обед заплатили?» — «Ну, я хоть и дорого заплатил, — сказал один, — зато недаром!» — «А что?» — «А разве вы не приметили? Только хозяин засмотрится, я сейчас схвачу из солоницы горсть соли, да в рот, да в рот!»

№492 [500]

Какой-то мужик купил полуштоф вина, выпил зараз — ничего; купил еще косушку — все не пьян; выпил еще шкалик — и опьянел. И начал тужить: «Зачем покупал я полуштоф да косушку? Лучше б прямо купил шкалик — с него б меня и так разобрало!»

№493 [501]

Овдовел мужик, пришлось самому хлебы ставить. Вот он замесил в деже[502] тесто и вышел куда-то. В сумерках воротился, хотел было вздуть огонь, как услышал, что кто-то пыхтит; а это хлебы кисли. «Недавно, — думает себе, — ушел, а кто-то уж забрался в избу!» — и впотьмах наступил на кочергу. Она ударила его в лоб, он закричал: «Сделай милость, не дерись, ведь я тебе ничего не сделал!» — а сам ну пятиться вон из избы. На беду нога разулась, и мужик при выходе прихлопнул оборку[503] дверью и упал. «Батюшка, отпусти! Не держи меня, право слово — ничего тебе не сделаю!»

№494 [504]

Мужик позвал соседа на обед и поставил на стол щи с говядиною. Гость захватил себе весь кусок говядины и говорит: «Ну, брат, что зацепил — то и бог дал!» А хозяин похлебал, похлебал щей, да потом ухватил гостя за волосы и давай таскать: «Ну, брат, что зацепил — то и бог дал!»