Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

Ми з Ван Луном кiлька днiв спостерiгали Венеру,- так розпорядився Микола Петрович. Оце менi сподобалось!

Микола Петрович сказав:

- Протягом сорока восьми годин треба уважно стежити за найменшими змiнами на диску Венери. Прошу не зводити з планети очей! Тому я й призначаю вас обох, Ван Луна i Галю, щоб ви вартували по черзi i стежили безперервно. Особливо прошу вас вiдзначити i зразу ж таки сказати менi, якщо з'явиться блакитнувате сяйво в якiй-небудь частинi диска.

Сам Микола Петрович не вiдривався вiд спостережень за маршрутом астроплана. Чомусь вiн узяв на себе цю додаткову роботу, хоча штурманом корабля залишався Ван Лун. Але, мабуть, так сталося тому, що треба було невiдривно стежити за Венерою. А Вадим Сергiйович у цей час провадив спостереження над поверхнею Сонця - також за вказiвкою Миколи Петровича.

Я зазирнула якось в телескоп Сокола, коли вiн вiдiйшов для записiв. Яка прекрасна, дивна i велична картина вiдкрилася передi мною в окулярi телескопа!

Та хiба ж це те спокiйне, м'яке i лагiдне сонечко, до якого ми звикли на Землi? Нiчого схожого! Величезний бурхливий вогняний диск. Вiн безперервно кипить, вiн викидає з себе весь час високi фонтани слiпучого рiзноколiрного полум'я. Цi фонтани злiтають угору, розсипаються, гiгантськими барвистими квiтами з примхливими широкими пелюстками - i падають назад у вогняне море. На змiну їм вибухають новi й новi стовпи полум'я, як химернi вогнянi дерева, якi вкривають бурхливу поверхню могутнього свiтила дивовижними, аж неймовiрними вiзерунками. А ось виривається велетенський вихор розпечених парiв, вiн крутиться i звивається, розриває на шмаття золоту поверхню Сонця. Темна пляма неправильної форми надовго лишається на блискучому колi, i щось клекоче в нiй, щось шалено кипить усерединi цiєї плями, немов хоче видертися з глибокої прiрви. Але не варт i пробувати розiбрати i розглянути те, що робиться там, усерединi, в глибинi сонячної плями, яка повiльно затягається хвилями вогняного моря...

Вадим Сергiйович показав менi навiть сонячну корону. Виявляється, ми можемо спостерiгати це явище коли завгодно, i зовсiм не треба чекати, як на Землi, рiдкiсного повного сонячного -затемнення. Вiрнiше, ми можемо першої-лiпшої хвилини самi зробити таке повне сонячне затемнення.

Сокiл вирiзав кружок цупкого паперу i закрiпив його на дротинцi, закривши цим кружком сонячний диск. I правда, сталося на вигляд майже справжнє сонячне затемнення! В обидва боки вiд чорного диска на майже такому ж чорному небозводi простяглися дивовижно красивi срiблястi широкi смуги. Вони були нiжнi-нiжнi, м'якого перлистого кольору; бiля диска вони здавалися густiшими, а далi поступово блiднули, немов танули на чорному небозводi. А навколо цих смуг яскраво горiли великi спокiйнi зiрки!

- I зовсiм не треба поспiшати з спостереженнями, як на Землi, - сказав Вадим Сергiйович. - Там сонячну корону можна роздивлятися тiльки хвилину-двi, доки Мiсяць не почне вiдкривати сонячний диск. А ми можемо спостерiгати корону цiлими добами i тижнями, скiльки завгодно, доки будемо закривати диск Сонця екраном з паперу. I все це тому, що нам не заважає земна атмосфера, яка розсiює свiтло! Ну, Галю, можете зробити серiю фотографiй сонячної корони. Це дуже цiнно для вивчення хромосфери Сонця. Я думаю навiть ось що. Коли б нам не пощастило нiчого знайти на Венерi...

- Та хiба таке може бути? - перебила я його.

- Нi, я певний, що ми вiдшукаємо на Венерi ультразолото. Але навiть якщо припустити, що ми не знайшли б його, то й тодi наших спостережень у мiжпланетному просторi, фотографiй i матерiалiв кiнозйомок досить було б для того, щоб цiлком виправдати подорож. От побачите, як зустрiнуть усе це на Землi, коли ми повернемося.

"Коли ми повернемося..." Про це, менi здається, думати ще надто рано. Перед нами ще стiльки працi! Ну от, я знову вiдхилилась вiд теми: i завжди так бувало зi мною, навiть коли я ще писала класнi твори. Недисциплiнованiсть це, чи що?

Дуже цiкаво дивитися в телескоп Сокола i милуватися Сонцем. Але, слово честi, i в другому телескопi, бiля якого чергуємо ми з Ван Луном, видовище не менш красиве. Правда, тут немає величезних i страшних вогняних бур, у нас все значно спокiйнiше, просто-таки дуже мирне. От я спробую описати те, що ми спостерiгаємо вже другу добу (до речi, в мене є час, я зараз вiдпочиваю, а чергує бiля телескопа Ван Лун).

В окулярi телескопа вiдкривається велике коло, нiби затягнуте найчорнiшим оксамитом. Коло спокiйне i нерухоме. Якiсь далекi-далекi iскорки горять в його глибинi. I тiльки коли уважно придивишся, бачиш, що цей чорний оксамит розстилається кудись страшно глибоко i далеко, сягає навiть за блискучi iскорки. Але це тiльки якщо придивитися. А на перший погляд - коло в окулярi немов зовсiм близько. Чорний оксамит здається розiсланий прямо перед телескопом.

I на його непроникливiй поверхнi, як блискучий дорогоцiнний камiнь, нерухомо й спокiйно лежить Венера. її нiяк не можна назвати за земною звичкою нi вечiрньою, нi ранковою зiркою. Це - величезне небесне свiтило, яке ми зараз бачимо, на жаль, не цiлком, а тiльки у фазi. Тому воно має вигляд серпа з великими довгими рiжками, повернутими у бiк, протилежний Сонцю. Нi, я написала невiрно: ми бачимо Венеру цiлком, але яскраво освiтлений на нiй тiльки цей серп, що охоплює її злiва. Помiж краями серпа темний диск, оточений ореолом, який слабо свiтиться. Цей ореол - атмосфера Венери.

Як давно вивчають науковцi Венеру - i як вона все Ж таки мало вивчена! Я уважно читала ще на Землi все, що можна було знайти в маминiй бiблiотецi про Венеру. А тут, в астропланi, знову передивлялася мiкрофiльмовi довiдники й книжки, слухала те, що говорили про Венеру Микола Петрович з Вадимом Сергiйовичем i Ван Луном. Тепер я могла б i сама прочитати лекцiю про Венеру, от правда! I навiть спробую записати тут те, що знаю про нашу сусiдку, проте, певна рiч, коротко. Iнакше мiй щоденник буде надто довгим. А коротенько можна, я гадаю.

З дев'яти планет Сонячної системи Венера найближча до Землi i схожа на Землю бiльше нiж решта. її розмiр i маса тiльки трохи меншi, нiж у нашої планети. I людина мусить почувати себе на Венерi майже як вдома, майже зручно.

Ще в 1761 роцi великий росiйський вчений М.В.Ломоносов виявив за допомогою телескопа свiтловий обiдок навколо Венери - коли вона проходила по диску Сонця. Ломоносов тодi вже зробив висновок, який свiдчив про його велику наукову передбачливiсть. Вiн пояснив це явище саме тим, що на Венерi iснує атмосфера. Справдi, коли Венера, пiдходячи до Сонця, повернута неосвiтленим боком до Землi, земний спостерiгач бачить її як темний диск, з свiтлим ореолом, який i є атмосферою планети, освiтленої Сонцем.

Це цiкаве явище спостерiгалося астрономами останнього разу в 1882 роцi - i повторення його передбачається тiльки в 2004 роцi. Як бачите, ореол Венери можна спостерiгати з Землi дуже рiдко.