Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

- Вадим мiг зрозумiти одразу, - стримано i все ще трохи ображено пiдтвердив Ван Лун.

Микола Петрович так само примирливо закiнчив:

- А вам, Вадиме, не завадило б щиро визнати, що ви й досi не взялися як слiд за тренувальну стрiльбу. Нiби ви не знаєте, що це - ваше слабке мiсце. Ви зобов'язанi оволодiти пiстолетом i гвинтiвкою не гiрше вiд нашої Галi. Ви йому допоможете, дiвчино? У Ван Луна щось нiчого не виходить з його другом.

Галина Рижко, зашарiвшись (i коли вже вона вiдучиться вiд цiєї поганої звички?..), мовчки кивнула головою. Сокiл покосився на неї i покiрливо вiдповiв:

- Завтра ж таки почну, Миколо Петровичу. Визнаю, що вiдстав.

- То ж бо й є. I ось що я думаю, Вадиме. Питання про археоптерикса досить цiкаве, а менi, на жаль, не довелося чути вашi мiркування на цю тему. Чи не погодитеся ви з'ясувати нам вашi погляди? Час зараз є. Це буде корисно нам усiм i, зокрема, нашому молодшому товаришевi.- Вiн указав на Галю.

- Наш молодший товариш, Миколо Петровичу, - вiдповiв Сокiл, протираючи окуляри, - обiзнаний на цьому дещо бiльше i глибше, нiж дехто iз старших...

- Вадиме! - докiрливо перестерiг його Риндiн.

- Та нi, я, право ж таки, нiчого не хотiв сказати такого. Ви в цьому переконаєтеся самi. Ми чимало розмовляли з Галею на теми геологiї i палеонтологiї... ще там, на Землi, - додав вiн. - I якщо мова зайшла про лекцiю, то дозвольте перше слово надати товаришцi Рижко. Вона впорається з цим, запевняю вас.

Микола Петрович помiтно зацiкавився:

- Ви так вважаєте, Вадиме? Ану, прошу вас, Галю. Ми слухаємо.

Галя безпорадно подивилася на Риндiна, на Сокола, який тримався так, нiби все це його зовсiм не обходило, на Ван Луна, що спiвчутливо дивився на неї. Виходить, як на iспитi. Там теж люблять отак запрошувати: "Прошу вас, ми слухаємо..." Ну, гаразд, якщо слухаєте, то слухайте! Галина Рижко нiколи не ухилялася вiд бою. Будь ласка!

- А про що я мушу розповiсти? - вже задерикувато спитала вона саме Сокола.

- Ну... про геологiчнi перiоди, чи що.

Галя набрала повнi груди повiтря i хутко заговорила:

- Iсторiю Землi подiляють на два часи: догеологiчний - це неймовiрно довгий перiод космiчного розвитку нашої планети, - i геологiчний. Цей останнiй подiляється на ери, а ери на перiоди. Перiоди - на епохи. Найстародавнiшi ери - архейська i еозойська. Вони не залишили нам майже нiяких ознак життя тварин i рослин. Нашi знання про розвиток життя починаються з палеозойської ери, з першого її перiоду - кембрiйського. За ним iшли девонський, кам'яновугiльний i пермський перiоди цiєї ж самої палеозойської ери. Пiсля цього почалася мезозойська ера з її перiодами: трiасовим, юрським i крейдяним. Далi - кайнозойська ера. Це вже наша ера. її перiоди - третинний i четвертинний. Все!

Вона спинилася, захекавшись, наче пiсля доброї пробiжки на сто метрiв. Сокiл демонстративно зааплодував:

- Ну, що я вам казав, Миколо Петровичу? Хiба не зразкове знання теми? Стисло, конкретно i без помилок. А тепер можу дещо додати i я. Мiж iншим, це, зокрема, може бути корисним i для Вана.

Ван Лун виразно пихкнув люлькою.

- Нi, я зовсiм про iнше, - мирно пояснив Сокiл. - Я про свої думки. Ви прекрасно знаєте, Ван, що Венера настiльки молодша вiд Землi, що там тепер мусить проходити ера, подiбна до земної мезозойської. Чому це так - цiлком ясно. Всi спостереження, якi провадилися досi з метою вивчити атмосферу Венери, показали, що наша сусiдка завжди огорнена суцiльною пеленою густих хмар - вiд полюса до полюса. Це свiдчить про бурхливе паростворення на її поверхнi. Далi, останнi дослiдження складу її атмосфери показали дуже своєрiдну картину. Я нагадаю вам про це, Миколо Петровичу, це я про нашу бесiду з Акiмовим, пам'ятаєте?

- Звичайно, - пiдтвердив Риндiн. - Професор Московського унiверситету.

- Саме так. Я прочитаю вам висновки цього солiдного вченого. Я тодi записав їх. Ось вони.

Сокiл перегорнув кiлька сторiнок своєї записної книжки i прочитав уголос:

- "Незвичайно щiльна атмосфера Венери помiтна, як вiдомо, у формi обiдочка в перiод проходження планети по сонячному диску. Я порiвнював темнi лiнiї в спектрi Венери з лiнiями вуглекислого газу в лабораторiї. I змушений констатувати, що обидва ряди лiнiй майже збiглися. Таким чином, можна твердити, що в атмосферi Венери дуже багато вуглекислоти. Без побоювань помилитися, я вважаю, що в повiтрi Венери вуглекислого газу майже в десять тисяч разiв бiльше, нiж в атмосферi Землi. Ось чому я дуже радив би вам узяти з собою досить великий запас кисню..." Ну, далi йдуть деякi спецiальнi висновки. Проте i прочитаного цiлком досить.

- Так, вважаю, досить, - серйозно погодився Ван Лун. - В десять тисяч разiв бiльше? Цiкавлюсь: чим же дихають там вашi археоптерикси i бронтозаври?

- Все це доведеться з'ясувати саме нам, - тихо вимовив Риндiн.

- Важкувато нам доведеться на Венерi, - сказала стурбовано Галя.

- Ми маємо скафандри. Це буде, звичайно, важкувато, але що ж поробиш? А може статися, цi припущення виявляться i перебiльшеними.

- От, от ми все це i перевiримо, - заговорив знову Сокiл. - Але я особисто надаю вирiшального значення твердженням професора Акiмова. Це виключно серйозний науковий працiвник. Ви пам'ятаєте, Миколо Петровичу, як вiн спецiально прийшов до нас, щоб розказати про наслiдки своїх спостережень i попередити нас?.. Так-от, хай Акiмов навiть дещо перебiльшує, хай на Венерi не так багато вуглекислоти, як вважає вiн. Все одно, цього також цiлком досить для моїх висновкiв. Будь ласка, Миколо Петровичу, ось об'єктивнi данi про умови життя на Венерi. Виключна вологiсть атмосфери, суцiльнi хмари, середня температура досить стала i без великих коливань, приблизно близько 40 градусiв вище нуля, значно збiльшений процент вмiсту вуглекислоти в атмосферi. Все це свiдчить про те, що на Венерi нинi продовжується не тiльки мезозойська ера взагалi, але навiть точнiше юрський її перiод.

- А поправки на самобутнiсть i своєрiднiсть розвитку форм життя на Венерi? - запитливо зауважив Риндiн, який слухав Сокола з великою цiкавiстю.

- Втiм, Миколо Петровичу, адже ж це само собою мається на увазi, трохи ображено вiдповiв Сокiл. - Я просто вживаю звичнi для нас термiни.

Галина Рижко захоплено слухала геолога. Перед її очима, що враз заблищали, вже виникали дивнi, розкiшнi картини життя на Венерi. Буйнi лiси невиданих рослин - гiгантських пальм, папоротi, примхливих хвойних дерев... i серед цих хащ - неймовiрнi напiвфантастичнi страховища, потвори, якi так вражали її уяву ще в дитинствi, на сторiнках пiдручникiв i популярних книжок з геологiї... Брр!.. i страшно, i неймовiрно цiкаво!

- Дозволю собi утруднити вас: чому цi умови характернi тiльки для юрського перiоду? - поцiкавився Ван Лун.

- Можу пояснити, Ван, - поблажливо зауважив Сокiл. - Перший-лiпший пiдручник з геологiї розкаже вам, що для юрського перiоду на Землi були типовими саме пiдвищена вологiсть атмосфери i пiдвищена середня температура. Це загальновiдомо. А якщо додати до цього ще значно збiльшений процент вуглекислого газу в повiтрi, то стає остаточно неминучим саме такий висновок. Бо вуглекислота, себто сполука вуглецю з киснем, дає рослинам у надмiрi необхiдний їм матерiал для побудови клiтин. I саме надмiр вуглекислоти в оточуючому середовищi за певних вiдомих умов може виявитися дуже корисним для розвитку рослин.