Таємна водичка. Дитяча казка - Володимир Безверхній

– Це одна з властивостей водичок?

– Безумовно. Ти та інші люди повинні бути в безпеці. Це – найперше правило. Адже дорога – річ серйозна.

– Розумію, не маленький, – погодився хлопчик і зручно вмостився на сидінні.

Запрацював мотор, і джип поїхав.

Здавалося, вулиця спала. Обминули кілька будинків і невеличкий парк. Тут машин побільшало. Хлопчик уважно слідкував за дорогою. Жоден автомобіль не порушував правил дорожнього руху.

– Затишшя, – промовив він. – Без будь-яких подій.

– Можливо, все ще попереду, – зауважив джип.

Несподівано майже поруч із ними промчала іномарка, яку переслідувала міліція.

– Погоня! Справжня погоня! – вигукнув Віталік та увімкнув найбільшу швидкість. – Джипику, вперед!

Жовтий автомобіль намагався відірватися від міліції.

– Від нас не втечеш! Все одно наздоженемо! – у запалі кричав хлопчик і впевнено керував. Невідомий вилетів на зустрічну полосу руху. Почулося, як гальмують машини. Кілька з них миттю опинилося на узбіччі дороги. Вміло маневруючи, переслідуємий звернув у вузеньку вуличку.

– Що робити? – захвилювався Віталік.

Поруч промайнула машина міліції. Вона їхала туди, де тільки-но зникла іномарка.

– Вмикай сканер, – якомога спокійніше сказав джип. – Він покаже об’єкт, що має найбільшу швидкість. Невідомий від нас не сховається.

Хлопчик натиснув комбінацію кнопок. З’явилося чотири зелених трикутника, що повільно рухалися дорогою. Раптом кілька ліній зійшлися в одній точці і Віталік побачив червоний квадрат, який їхав зі швидкістю, недопустимою у межах міста.

– Знайшов!

– Добре. Він намотає зайвий кілометр, а ми виграємо в часі.

Віталік уважно дивився на сканер. Відстань між ними зменшувалась.

Конец ознакомительного фрагмента.