Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

- Що?

- Моя мама працює в Кримськiй астрономiчнiй обсерваторiї. I я завжди дуже цiкавилася астрономiєю, допомагала їй i ранiше. Потiм, коли вирiшила летiти, ще бiльше пiдучилася у мами. Ну, звичайно, я їй нiчого не казала про свої плани. Бо мами - вони ще гiршi вiд бюрократiв-секретарiв, їх нiколи нi в чому не можна переконати, вiчно вважають тебе за дiвчисько, наче нiколи не були самi молодими. От вам, Вадиме Сергiйовичу, допомагатиму шукати на Венерi ультразолото. Завжди дуже любила хiмiю i геологiю. I можу також взяти на себе готування їжi на кораблi, адже це жiноча справа, - закiнчила вона, скоса глянувши на Ван Луна. Помiтивши, що вiн з цiкавiстю подивився на неї, Галя додала: - Ще вмiю трохи стрiляти. Мене хвалили в нашому гуртку. Звичайно, не те, щоб по-справжньому, як ви, товаришу Ван Лун, але трохи можу.

Ван Лун розшукав свою люльку, яка за цей час встигла перепливти до протилежної стiнки, з трудом знову розпалив її. Метка дiвчина, нiчого не скажеш. Вона на все має вiдповiдь. А щодо готування їжi, це, звiсно, iдея, хм... дуже-дуже нудне заняття для чоловiка, що там не кажи...

Галя Рижко вже помiтила роздум Ван Луна i поквапилася додати ще, ледь-ледь посмiхаючись:

- I я не курю, значить, не буду витрачати на себе повiтря. Бачите, все зовсiм не так погано, як вам здалося.

- Та що це справдi, Миколо Петровичу, - майже добродушним тоном поскаржився Ван Лун, вiдвертаючись од Галi, щоб вона не помiтила усмiшки, яка мимоволi з'явилася на його обличчi, - вона, зауважу, дозволяє собi вже жартувати зi мною.

- Та заждiть, Ван, - вiдповiв Риндiн, - все це надто серйозна справа. Адже її треба буде годувати, розумiєте? Де ми вiзьмемо для неї їжу?

Але замiсть Ван Луна вiдповiла сама Галя:

- Астроплан летiтиме до Венери, я пам'ятаю, сто сорок шiсть днiв. На спуск на Венеру потрiбно буде, припустiмо, ще кiлька днiв. Я пам'ятаю всi розрахунки i цифри в статтях i доповiдях, особливо - ваших, Миколо Петровичу. Я їх чи не напам'ять заучувала. От взагалi це виходить близько ста шiстдесяти днiв. На зворотний шлях будемо рахувати стiльки ж таки. Всього - триста двадцять. Перебування на Венерi - ще майже п'ятсот днiв. А продуктiв взято набагато бiльше, крiм того, є ще й резервний запас. Значить, вистачить i на мене, от!

Сокiл, який почував себе трохи незручно, - особливо тому, що вiн так несвоєчасно i зрадницьки почервонiв (i чого б це, власне кажучи?), вирiшив, що час i йому подати голос. Вiн вiдкашлявся i сказав:

- Все це гаразд, Галю, припустiмо. А от уявiть собi, що нам не доведеться поповнити нашi запаси на Венерi. Що буде тодi?

- Нiяк не можу уявити собi такого, - рiшуче вiдповiла дiвчина, продовжуючи невинно дивитися на Миколу Петровича, немовби це вiн поставив їй запитання, а не Сокiл. - Нiяк не можу! Вадим Сергiйович стiльки розповiдав менi про рiзних дивовижних тварин, яких нам доведеться зустрiти на Венерi. I говорив, що коли б я полетiла, то вiн переконав би товариша Ван Луна спецiально пiдстрелити там молоденького iгуанодона i почастувати мене Запевняв, що це буде схоже на телячу вiдбивну, тiльки ще нiжнiше. Вiн дуже красиво тодi розповiдав. I я завжди вiрила йому, Миколо Петровичу.

Сокiл бурхливо розкашлявся - певна рiч, зовсiм не для того, щоб замаскувати цим своє збентеження i зрадницький рум'янець, який знову розливався по його обличчю. Потiм довелося протирати окуляри, тим бiльше, що Риндiн розсмiявся i навiть Ван Лун широко посмiхнувся.

- Нi, таки й справдi її нiчим не проймеш, цю дiвчину, - сказав нарештi Риндiн. - Вперта, i за словом в кишеню не лазить. Товаришi, у мене є пропозицiя.

- Яка?

- За її словами, вона знає досить багато. Але це тiльки за її словами. Давайте перевiримо, з ким ми маємо справу в дiйсностi. Хай кожен з нас поставить їй кiлька запитань по своїй спецiальностi, а вона вiдповiсть на них. Чи доведе наша нова знайома свою пiдготованiсть до подорожi? Я навiть можу почати.

Йому не заперечував нiхто. Микола Петрович задумливо кашлянув, зiбрав у жменю свою борiдку, подивився скоса на Галю Рижко i спитав:

- Ви згоднi, дiвчино?

- Згодна, Миколо Петровичу, - не замислюючись анi на мить вiдповiла Галя.

- Так. Е... скажiть нам, будь ласка, яка вiдстань вiд Землi до Венери?

- Пiд час так званої сполуки, себто коли вiдстань мiж цими планетами найкоротша, - тридцять дев'ять мiльйонiв кiлометрiв, - одним духом випалила Галя.

- Гм... а вiрно, знаєте, так-так!

Микола Петрович перевiв погляд на Ван Луна, немов демонструючи йому своє здивування з приводу такої точної вiдповiдi. Потiм знову подивився на Галю: вона впевнено i незалежно пiдвела голову, короткий її носик виглядав ще задерикуватiше.

- Так-так, - повторив Риндiн. - Тепер скажiть, що таке альбедо?

- Це - кiлькiсть вiдбитого планетою свiтла!

- Чому дорiвнюється альбедо Венери?

- П'ятдесят дев'ять процентiв.

- А Мiсяця?

- Сiм i три десятих процента.

- Який висновок з цього ви зробите?

- На Мiсяцi немає атмосфери, а на Венерi є, i вона дуже щiльна, бо вiдбиває багато свiтла!

Запитання i вiдповiдi слiдували без найменшої затримки, наче пострiли з скорострiльної гармати. Риндiн розвiв руками:

- Гм... так-так, - кивнув вiн схвально головою. - Вона мене, знаєте, переконала, друзi мої. Ану перевiрте, Вадиме, тепер ви. I, знаєте, без усяких знижок на знайомство, гм!

Вадим Сокiл ображено знизав плечима. З незалежним виглядом вiн енергiйно поправив окуляри, якi i без того цiлком правильно сидiли на носi.

- Ну от, ви згадали про атмосферу Венери. Що ви ще пам'ятаєте про це? Хоча б у загальних рисах, якщо не зовсiм точно.

- А точних вiдомостей про атмосферу Венери взагалi ще немає, як ви самi менi сказали. - Галя Рижко цього разу дивилася прямо у вiчi Соколу. Це був не iронiчний погляд, але здавалося, що десь у глибинi її очей ледве помiтно спалахують i зразу ж таки згасають насмiшкуватi вогники. - За неповними даними, якi нам доведеться перевiрити, атмосфера Венери значно щiльнiша вiд земної.

Риндiн посмiхнувся. Просто молодець ця дiвчина! Звiдки в неї стiльки смiливостi i незалежностi? Тим часом Сокiл продовжував запитувати, чомусь дивлячись убiк:

- Яка атомна вага радiю?

- Двiстi двадцять шiсть цiлих i п'ять десятих. Навiть дивлячись у книгу, не можна було вiдповiсти швидше!

- Який геологiчний перiод ви знаєте мiж трiасовим i крейдяним?

- Юрський геологiчний перiод, - випалила Галя.

Сокiл подивився на Риндiна. Той махнув рукою.

- Вистачить! З хiмiї i геологiї вона дещо знає. Ван, ваша черга!

Проте Ван Лун, посмоктуючи люльку, лише усмiхнувся:

- В мене немає запитань. Тiльки одна маленька перевiрка.

- Це вiдносно готування їжi? - пожартував Риндiн.

- Вважаю, серйознiше. Чи знаєте ви, що це таке?

Вiн вийняв з кишенi досить великий чорний пiстолет з тонким дулом i високою мушкою. Галя Рижко уважно подивилася на нього i вiдповiла: