Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов

Евгений Козлов

Філософія агнозиса

Агнозіс

"Філософсько-етична книга, що претендує на забуття".

Євгений Козлов

Пролог. Досконала моральність

Я бог, і боги поза мною. Людяність божественна, бо розумна. Розум божественний. Саме я є центром усього — це і є мною так званий божественний душецентризм, це загальне відчуття кожного з людей, це те, що всіх об'єднує і водночас роз'єднує. Людина наділена тільки одним своїм розумом, і іншого в неї немає, і іншого в неї ніколи не буде. Розум самотній, кожна людина відчуває самотність своєї свідомості. І так влаштована кожна людина, так у всіх людей і не бувало ніколи винятків із цієї даності буття. Тільки один розум, одна свідомість, одне бачення і одне життя у споглядача життя. Я один світ посеред світу, і навколо мене інші світи. Світ у мені, світ поза мною і світи поза мною. У кожної людини своя індивідуальна свідомість, своє індивідуальне бачення. Кожна людина особливий унікальний споглядач, якого ще не бувало до її народження, і після її смерті подібного їй уже не буде. Людина є центр, вона є бог, але божественність її тимчасова, сьогодні вона бог, а завтра її вже не існує, після смерті людини залишаються лише відгомони її божественної свідомості. Писання моє і є одне з таких відгомонів, це повчання для самого себе, творіння для самого себе, щоб через творіння усвідомити свою божественність. У свою людяність і у свою божественність не потрібно вірити, людяність і божественність існують самі по собі і віри та доказів вони не потребують. Кожна людина приречена на свою людяність і на свою божественність, вона приречена на свою унікальність і на своє кінцеве зникнення. Центризм особистості. Я думаю, що розуміння свого душоцентризму веде до прийняття самого себе у світі і веде до блага всьому живому. Душецентризм сприяє моральній досконалості. Як би людина не сперечалася зі своєю людяністю і зі своєю божественністю, намагаючись переспрямувати свою свідомість на щось інше, силкуючись спотворити свій розум, змішати своє бачення з чужим баченням, це в неї ніколи не вийде, вона тільки може створити в собі хибне переконання, ілюзію правди. Тому будь-яке об'єднання або єднання в загальному плані є ніщо інше, як самообман, ілюзорне сприйняття самої себе, бо в будь-яке єднання людина привносить свою індивідуальну унікальність і тим самим порушує будь-яке об'єднання. Тому нестійке і, зрештою, руйнується будь-яке єднання. Аморальність створення будь-якого єднання полягає в тому, що одна особистість бажає зробити з людей однотипну масу, в якій буде викорінено унікальну божественність кожної людини. Так аморально чинять багато релігійних і світських діячів. Однак усі їхні аморальні бажання приречені на провал, оскільки багато релігій і багато світських порядків ґрунтуються на аморальності тих, хто їх вигадав і розділив світ на неоднорідну кількість мас, які, на їхні переконання, не здатні здобути моральну однорідність. На чолі своєї аморальності вони ставлять ілюзорний центр, матеріальний центр чи не матеріальний центр, і часто виправдовуючи свою аморальність, вони посилаються на ілюзію, тим самим тільки підтверджують свою аморальність. Тоді як матеріальний світ єдино справді існує. Доки в людині є відчуття матерії, матеріальний світ не ілюзорний, оскільки людина, що складається з матерії, не ілюзорна. Світ же духовний, не матеріальний, існує з тим ступенем ймовірності, наскільки людський розум вільний своєю уявою. Духовність — це сила уяви. Людина достеменно знає тільки про своє особисте індивідуальне існування, тому, перш за все, їй потрібно дбати про своє особисте індивідуальне існування, і це саме особисте індивідуальне існування неодмінно має бути морально досконалим. Якщо кожна людина досягне особистісної моральної досконалості, то тоді і весь світ перетвориться, ставши морально досконалим. Нинішній світ аморальний. Кожен розум, що концентрується на собі самому, удосконалить себе. Потім настане і загальне світове вдосконалення через досягнення кожним із людей своєї особистої моральної досконалості. Світ не змінить один моральний бог посеред аморальних богів, світ змінять моральні боги, мільярди моральних богів. Однак моральному богу потрібен тільки один моральний бог — він сам, і інші боги йому не потрібні. Перший крок до досконалості полягає в любові до самого себе. Головне в житті — любов до себе, любов — спрямована на самого себе, всередину себе. Бо тільки люблячи себе, можна досягти моральної досконалості. Нелюбов до себе є деструктивність. Любов до себе — сенс людського життя. Люблячи себе, кожна людина досягає моральної досконалості. Кожна людина, люблячи себе і живучи та чинячи морально, згодом змінить увесь світ, зробивши його досконалим. У цьому вся суть — окрема любов розширюється до вселенських масштабів. Це і є божественна любов. Люби себе й усвідомлюй свою божественність. Без любові до себе людина перебуває в нелюбові й тому вона не прагне моральної досконалості, вона, не люблячи себе, відкидає моральність і саму себе, вона не вірить у свою унікальність і у свою божественність. Така аморальна людина любить інших людей і тому не досягає моральної досконалості, вона нехтує собою, жертвує собою. Жертвувати собою морально тільки в одному випадку, коли любиш самого себе, але не через любов до інших людей. Любов до інших людей — це сурогат любові, це самообман, за якого людина замість того, щоб любити себе, любить інших людей або іншу людину, бажаючи в них або в ній знайти себе, кращих або кращих за себе. Тому вона марно намагається їх зробити кращими за себе, дати їм більше, ніж вона дає собі, через що обділяється, спустошується, виснажується і не досягає моральної досконалості. Жертовність аморальна, бо вона передбачає втрату, смуток і навіть загибель. Любити інших людей потрібно тільки з однієї причини — з причини любові до самого себе. Я люблю себе і тому я люблю вас — ось, що має бути в люблячій людині. Людина, яка любить себе, не ненавидить себе, тому нікого не ненавидить. Людина, яка любить себе, не здатна на ненависть. Людина, яка не любить себе, не знаходить в інших себе, бо це неможливо, і тому вона починає ненавидіти і себе, і інших людей. Щоб цього зла не відбувалося, необхідно кожному з людей любити себе. Любити себе означає не захоплення своєю зовнішністю, бо вона тимчасова, і не захопленість своїми талантами, що також із часом слабшають, любити себе — це значить приймати себе й удосконалювати свою моральність.